Головна | Вхід | Реєстрація Ви увійшли як "Гость"

Дрогобицька спеціалізована школа №2. Натисніть зображення для короткого інфо

Понеділок, 19.11.2018 

Дрогобицька спеціалізована школа І-ІІІ ступенів №2 

Дрогобицька спеціалізована школа №2
УВАГА!
Авторизація
Мова сторінки
Пошук по сайту
Календар
«  Листопад 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930
Статистика
Locations of visitors to this page


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Лічильник
Зареєстровано на сторінці
Всього: 195
Нових за місяць: 2
Нових за тиждень: 0
З них
Адміністраторів: 2
Звичайних користувачів: 193
З них
Хлопців: 94
Дівчат: 101


ПРАВИЛА В ЖИТТІ СІМ’Ї, АБО ЯК ПРИПИНИТИ МАНІПУЛЯТИВНУ ПОВЕДІНКУ ДИТИНИ



Дитині завжди потрібні чіткі й зрозумілі життєві правила, що були б запорукою її безпеки та її успішної соціалізації, тобто засвоєння панівних у даному суспільстві норм і цінностей. Ці правила бувають різні: мити руки перед їжею й чистити зуби рано і ввечері; переходячи вулицю, зважати на машини; прибирати за собою посуд після їжі; звертатися до незнайомих людей на «ви»; не брати чужих речей і т. п. Встановити для дитини такі правила й проілюструвати їх власним прикладом – це завдання батьків, які є для дитини найпершою і найголовнішою моделлю соціальних ролей. Задавши для дитини певні розумні рамки, сім’я зменшує ризики для її життя та здоров’я і допомагає дитині успішно адаптуватися в суспільстві.

Та встановлення правил не завжди дається легко. Часто батьки стикаються з тим, що правила не працюють, не виконуються, дитина не слухається і намагається обходити правила, випробовуючи межі дозволеного за допомогою різного роду маніпуляцій.

Іноді проблема в тому, що через різні життєві обставини батьки далеко не завжди можуть визначити для дитини чіткі правила або забезпечити їх послідовне дотримання. Ситуації тут бувають різні:

– Невпевненість батьків у своїй компетентності. Наприклад, мама весь час вагається, чи все вона робить «правильно», і боїться ставити чіткі вимоги до дитини, вважаючи це за надмірну строгість. А дитина, відчуваючи цю невпевненість, дуже швидко вчиться її використовувати.

– У батьків немає єдиної думки щодо того чи іншого правила. Наприклад, мама забороняє їсти солодощі перед їжею, а тато дозволяє, або навпаки. Крім того може виникати конфлікт поколінь: бабуся дозволяє те, що забороняє мама. В такому випадку дитина починає думати, що встановлені для неї правила – проста умовність, яку можна уникнути. І вчиться маніпулювати.

– Ті самі речі батьки під впливом свого настрою то забороняють, то дозволяють. Наприклад, одного дня мама, будучи в доброму гуморі, може дозволити сидіти за комп’ютером кілька годин підряд, а наступного, роздратувавшись, – заборонити взагалі.

– Виконання правил вибіркове залежно від ситуації. Наприклад, удома дитина не спить удень, а в садочку в неї післяобідній сон. В такому випадку в очах дитини правило виглядає необов’язковим, незрозумілим, «не зовсім правилом», зникає мотивація його виконувати.

Іноді проблема в тому, що встановлені правила об’єктивно важко виконати. Буває, що батьківські вимоги чи заборони необґрунтовані і не мають ніякої конструктивної функції, а буває, що вимог надто багато, і дитина просто не дає їм ради. Декотрі батьки, керуючись своїми страхами та забобонами, накладають на дитину багато заборон, що суперечать здоровому ґлузду. Коли заборон надто багато, то практично на кожне своє «хочу» дитина чує «не можна». В такому випадку дитині нічого не залишається, як хитрувати й обдурювати, бо добитися свого адекватним способом неможливо.

Нарешті, непослух дитини може бути зумовлений тим, що дитині приділяють мало уваги, і єдиний спосіб привернути до себе увагу – це негативна поведінка й демонстративне порушення встановлених правил.

Отже, перш ніж сподіватися якихось змін у поведінці дитини, слід переконатися, що ваші вимоги до дитини чіткі, зрозумілі й обґрунтовані. Поза тим у запровадженні в родині певних правил –пов’язаних як із здоров’ям та безпекою, так і з соціальними нормами – допоможуть такі рекомендації:

Прописати кілька основних правил, які обов’язково повинні виконувати всі члени сім’ї. Так приклад батьків стане додатковою мотивацією для дітей. Правил не повинно бути надто багато, і вони мають бути такими, щоб їх справді можна було послідовно дотримуватися.

Обговорювати нові правила в сімейному колі. При цьому важливо зберігати спокій і вміти прислухатися до думки кожного в родині. Це буває непросто зробити, тому кількість нових правил має бути обмежена двома-трьома.

Вести щоденник позитивних змін, у якому записувати, які слушні й корисні правила запровадила сім’я і що змінюється на краще, коли ці правила виконуються. Це важливо, бо дуже часто люди не помічають повсякденних позитивних речей, вважаючи їх за щось само собою зрозуміле, а одразу звертають увагу тільки на негативні явища.

Запровадити чіткий розпорядок дня, який полегшить дитині сприйняття правил. Наприклад, у ті дні, коли дитина залишається вдома, розпорядок має бути максимально наближений до того, що прийнятий у садочку. Якщо вдома в дитини виникають труднощі з денним сном, можна запропонувати просто полежати, або «приспати» улюблену іграшку.

Часто трапляється, що дитина пробує уникнути виконання тих чи інших правил за допомогою різного роду маніпуляцій, характерні приклади яких такі:

«Істерика»: у відповідь на вимогу або заборону батьків дитина кричить, плаче, тупає ногами, лягає на підлогу й іншими демонстративними способами виявляє свій протест. Для початку слід переконатися, чи це справді маніпуляція, а не реакція на стрес (дитину щось болить; є якась мета, якої вона хоче досягнути таким способом; є багато глядачів). Тут важливо зберегти контроль над ситуацією, хоч це й непросто. З одного боку, не можна принижувати, ображати дитину, але з іншого, не треба йти в неї на поводу, «аби тільки заспокоїлася». Пропоную п’ять кроків для подолання істерики:

Максимально обмежити вплив сторонніх осіб, як «порадників», так і просто глядачів

Старатися зберігати внутрішній спокій і рівновагу, не підключатися до істерики.

Не слід у стресовій ситуації, під впливом істерики, дозволяти дитині те, що зазвичай заборонене: можна з розумінням і співчуттям поставитись до переживань дитини, але це не означає, що треба порушувати правила. Варто так і сказати: «Я розумію як тобі хочеться подивитися ще один мультфільм, але ми з тобою домовились про один і твій час вже минув» (про часові рамки див. статтю «Вчимо дитину слідкувати з часом самостійно»).

Можна запитати дитину: «Допомогти тобі заспокоїтися?» При ствердній відповіді її можна обняти, приголубити, «поділитися» своїм спокоєм, або подарувати «чарівний» поцілунок. Якщо ж дитина уникає такого контакту – старайтесь перечекати, доки вона заспокоїться сама. Очікуючи, бажано вийти в сусіднє приміщення. Тут важливий момент – це те, що дитина сама повинна зробити вибір і взяти на себе відповідальність за свою подальшу поведінку.

Тільки після того, як ви переконалися, що дитина заспокоїлася, можна провести з нею «профілактичну бесіду». Під час бесіди варто використовувати «я-конструкції» і говорити насамперед про свої почуття (наприклад, замість заявляти: «Ти погана, неслухняна дитина», краще буде висловити власні емоції: «Мені прикро і неприємно, коли ти так поводишся»). При цьому треба зберігати спокійну інтонацію і не принижувати дитину.

«Мамо, купи!!!» Один з характерних різновидів дитячої істерики можна спостерігати в супермаркетах, крамницях із солодощами, іграшками тощо. Тому, якщо ви берете дитину з собою за покупками, варто наперед домовитися про те, що ви будете купувати. Наприклад, можна залучити дитину до складання списку покупок і разом вирішувати, що саме потрібне вдома. При цьому слід з повною серйозністю віднестися до пропозицій дитини: спілкуватися на рівних, обговорювати можливі варіанти, обґрунтовувати відмову і т. п. До речі, така традиція виховуватиме в дитини самостійність та відповідальність і сформує корисні навички для майбутнього.

«Шантаж»: Трапляється, що у відповідь на вимоги батьків дитина починає висувати «зустрічні вимоги», торгуватися, погрожувати невиконанням тих чи інших обов’язків абощо. До такої поведінки дитину подекуди підштовхують самі ж батьки, коли вони, мотивуючи дитину до «нецікавого» і «примусового», обіцяють їй щось взамін (цукерку, іграшку абощо). Часто на першій же консультації я чую, як батьки звертаються до дитини: «От ти посидиш у тьоті чемненько і мама купить тобі „кіндер”». З віком такі діти привчаються торгуватися, встановлюючи все вищі і вищі «тарифи» за виконання того, що мало б бути за правило. Слід зауважити, що виховуючи дитину таким чином, ми не вчимо її підприємливості. Скорше навпаки, бо відповідальності на себе дитина не бере. Крім того, з таким підходом неможливо виховати доброту й емпатію. Дитину хвилюватимуть виключно меркантильні інтереси. Припинити торг можна, помінявши ролі: ви не покупець, а ваша дитина не може надавати вам «платні» послуги. Треба, щоб дитина відчула, зрозуміла, що таке особиста відповідальність, і прийняла її: делегуйте їй ті домашні обов’язки, які їй уже під силу виконувати. Це все досить кропітка робота, яка потребує часу, терпіння і послідовності, але результати вас обов’язково порадують.

За матеріалами сайту «Дитячий психолог»









Поради батькам першокласників


Порада перша: найголовніше, що ви можете подарувати своїй дитині, - це вашу увагу. Вислуховуйте її розповіді про школу, запитуйте. Те, що здається вам не дуже важливим, для вашого сина або дочки може виявитися найбільш хвилюючою подією за весь день! Якщо дитина побачить ваш інтерес до її справ і турбот, вона обов'язково відчує вашу підтримку. Слухаючи її уважно, ви зможете зрозуміти, в чому потрібна ваша допомога, про що слід поговорити з вчителем, що реально відбувається з дитиною після того, як ви прощаєтесь з нею біля дверей школи.

Порада друга: ваше позитивне ставлення до школи і вчителям спростить дитині період адаптації. Запитайте будь-якого знайомого першокласника, яка в нього вчителька. У відповідь ви, швидше за все, почуєте, що вона найкраща, найкрасивіша, найдобріша, сама ... Для першокласника вчителька стає авторитетом у житті. Мудрим вчинком буде підтримати цю «закоханість» дитини і не ревнувати. Співпрацюйте з вчителями вашої дитини, пропонуйте допомогу, проявляйте активність. У класі з активними батьками тісніші і кращі відносини між дітьми.

Навіть якщо особисто у вас, як батьків, є якісь питання до вчителів, вам здається, що щось треба робити по-іншому, всі непорозуміння повинні залишитися між дорослими. Інакше дитина буде змушена розриватися між любов'ю до батьків та авторитетом вчителя. Неприйнятні неповажні висловлювання про школу і вчителів «у сімейному колі», це значно ускладнить дитині адаптаційний період, підірве спокій дитини і впевненість у турботі та злагоді між важливими для нього дорослими людьми.

Порада третя: ваше спокійне ставлення до шкільних турбот і шкільного життя дуже допоможе дитині. Коли дитина бачить батьків спокійними та впевненими, вона відчуває, що боятися школи не потрібно.

Порада четверта: допоможіть дитині встановити відносини з одноліткам і відчувати себе впевнено.

Особливо ваша допомога знадобиться, якщо дитина не відвідувала дитячий садок. У цьому випадку вона не звикла до того, що увага дорослих розподіляється відразу між кількома дітьми. Хваліть дитину за товариськість, радійте вголос її новим шкільним знайомствам. Поговоріть з нею про правила спілкування із своїми ровесниками, допоможіть стати вашій дитині цікавою для інших. Впевнена в собі дитина адаптується до будь-якої ситуації швидше і спокійніше.

Порада п'ята: допоможіть дитині звикнути до нового режиму життя.

Дитина звикає до школи не тільки психологічно, а й фізично. Багато дітей у першому класі вперше стикаються з необхідністю вставати в один і той же час з ранку. Протягом декількох годин шкільного дня дитина активно вчиться. З початком шкільного навчання різко збільшується навантаження на нервову систему, хребет, зір, слух дитини.
Якщо до цього ви не дотримувалися режиму дня, то постарайтеся дитину до цього поступово привчати. Допоможіть школяреві навчитися засинати в один і той же час. Не змушуйте дитину одразу сідати за уроки. Дитині потрібно час, щоб відпочити. Це корисно і для самого процесу навчання. Мозок використовує час відпочинку, щоб «укласти нові знання на потрібні полички». Дитині, як і нам, після робочого дня потрібний шматочок тиші і відпочинку.

Порада шоста: мудре ставлення батьків до шкільних успіхів виключить третину можливих неприємностей дитини.

Пам’ятайте, що ваша підтримка та взаєморозуміння допоможуть дитині успішно прийняти роль та позицію школяра!




Як батькам виховувати в дітей чесність


У світі, де обман серед студентів і плагіат є однією з головних проблем вищої освіти, дитяча брехня таїть у собі потенційну небезпеку для майбутнього. Кожний батько хотів би навчити свою дитину жити чесно та добросовісно. І коли двохрічний малюк обманює батьків, що не проливав сік, або 8-річна дитина під час контрольної роботи дістає шпаргалку, це може повергнути батьків у легкий шок. Тримайтеся, ви не зробили нічого поганого! Далі ви можете дізнатися, чому брехня – це нормально, а також про те, як необхідно реагувати на нечесність дитини і що зробити, щоби чесність існувала у вашому домі за умовчанням.

Моделюйте прояви чесності

Для дітей головним джерелом знань про чесність є ви – батьки. Ні, не ваші лекції та повчання або навіть покарання, а те, як ви самі являєте собою чесність. Повірте, це має величезне значення.

Звісно, у глибині душі ви це прекрасно знаєте. Але все ж таки уважно поспостерігайте за собою та проаналізуйте свої дії, чи насправді ви демонструєте зразкову чесність. Більше за все діти звертають увагу на ваші вчинки, а не на те, що ми їм кажемо, тому, якщо ви хочете добитись чесності, практикуйте її застосування самі.

Наприклад, чи кажете ви неправду про вік вашої дитини, щоби безоплатно пройти до парку атракціонів? Чи просите дитину сказати по телефону, що вас немає вдома, просто тому, що дуже зайняті або не бажаєте розмовляти? Якщо так, то ваша дитина може зробити висновок, що хоча ви так завзято розмовляєте про чесність, самі ціните її не зовсім сильно.

Хваліть за чесність

Інший спосіб показати дитині, що ви дійсно ціните чесність, полягає в тому, щоби похвалити її та винагородити за правду або чесний учинок. Найголовніше, ви маєте показати вашим дітям, що ціните чесність у перемозі над собою. Однак, якщо ви станете хвалити дитину занадто старанно, їй буде складно визначити, що важливіше в даному випадку – перемога над собою чи правда сама по собі. Це не страшно, важливо зрозуміти, що, коли дитина розповідає вам правду про свій поганий вчинок або про отриману низьку оцінку, саме ваша реакція прокладе шлях до того, що ваша дитина зрозуміє, що ж таке чесність.

То як же ви вчините, якщо ваша дитина після всього, що сталось, розповість вам правду? Це може стати для неї чудовим прикладом. Пам’ятайте: покарання тільки лише навчить дитину, що брехня – це єдиний спосіб уникнути негативних наслідків. Тому краще спокійно порозмовляйте з нею про її поведінку й разом обговоріть всі можливі рішення. Наприклад, ваша дитина може написати записку вчителю з вибаченнями за свою недостойну поведінку або розробити план підготовки до наступної контрольної чи тесту. І не забудьте підкреслити, як ви пишаєтесь нею у зв’язку з тим, що вона була чесною з вами і все розповіла без приховування.

Не приймайте близько до серця

Нагадуйте собі, що, коли діти брешуть, це не ознака соціопатії, протиправної поведінки чи їх моральної неспроможності. Навпаки, це ознака їх посильних старань вибратися з неприємної ситуації, отримати бажане або показати свою незалежність. Тому, коли ваша дитина очевидно бреше або ви дізнаєтесь від когось про її нечесність, обов’язково зберігайте спокій і, перш ніж відповідати, подумайте над тим, чому вона зробила саме так.

Визначтеся з мотивом

У віці приблизно до чотирьох років дитяча брехня не розглядається як істинна нечесність. Дитяча неправда – це лише спроба переглянути ситуацію. Наприклад, ваша дитина знає, що забирати іграшку у брата не можна, і тому заперечує це, якби словесно накладаючи на те, що сталось, вірний варіант. Дитина при цьому не намагається навмисно обманути когось (крім себе, звісно), і в цьому приховується її аналіз ситуації. Більше того, брехня в такому ранньому віці є ознакою зрілості. Дитина вже розуміє, що добре, а що погано.

Однак у віці старше 4-х або 5-ти років діти можуть обманювати осмислено, щоб отримати винагороду, уникнути покарання чи батьківського гніву, мати перевагу або щоби просто покращити свою самооцінку. Також вони можуть брехати, щоб захистити своє особисте життя або особисте життя когось зі своїх друзів. Якщо ви розпізнаєте головний мотив обману, це допоможе більш предметно порозмовляти з дитиною про чесність та її значення. Використовуйте це як можливість познайомити дітей з вашими очікуваннями з позиції ваших власних цінностей.

Установіть адекватні наслідки

Жорсткі наслідки брехні можуть узагалі нічого не навчити. Тому, тут важливі відповідність і рівноцінність. Наприклад, якщо вчитель спіймав вашу дитину на тому, що вона списала домашнє завдання, попросіть її чесно пояснити вчителю, з якої причини вона це зробила і чому не зробить це знову. Якщо ваша дитина збрехала, що не розбивала вікно, допоможіть їй реабілітуватись як у питанні покриття збитку, так і у відновленні знехтуваної довіри, що була викликана брехнею.

І хоча ви не можете примусити дитину казати правду, проте можете проілюструвати важливість чесності своїми вчинками. У сучасному світі, як і раніше, це основний спосіб батьківської боротьби з нечесністю, а також спосіб повернути дитину на шлях правди.

Джерело: http://childdevelop.com.ua/articles/upbring/53/









Особливості ефективного спілкування


Спілкування-це складний двосторонній процес, в якому люди обмінюються ідеями, думками, почуттями. У випадку, коли одна зі сторін передає інформацію, а друга пасивно слухає і не має права ставити запитання, уточнювати зміст повідомлення, тоді сторони не можуть перевірити, наскільки вони зрозуміли один одного (таке іноді трапляється на уроках).

Процес двосторонньої комунікації забирає більше часу, але завдяки цьому зростає рівень розуміння сторін. Учасники спілкування мають можливість перевірити наскільки точно вони зрозуміли співрозмовника за допомогою запитань:


  • ставити запитання, які не обмежуються відповідями «Так» або «Ні» (тоді співрозмовник буде мати можливість надати більший обсяг інформації);

  • перефразувати, тобто повторювати думку співрозмовника своїми словами («Наскільки я зрозумів, Ви…»), а також використовувати зворотній зв’язок , повідомляти, як сприймаються думки того, хто говорить. Слід пам’ятати, що потрібно описувати поведінку людини і її почуття, а не саму людину.



Спілкуючись з людьми, ми напевно мали можливість спостерігати, як по-різному вони себе поводять. Дехто з нас намагається себе захистити, кричить та погрожує, таким чином відстоюючи своє «Я» та небажання робити так, як йому вказують. Дехто слухняно все виконує, покірно вислуховуючи крики. Така людина дратується, але не сміє висловити незадоволення, бо вважає, що цим відштовхне від себе інших. І, нарешті, є люди, які, спілкуючись з іншими, вміють гідно вирішувати складні ситуації, не принижуючи себе і не ображаючи інших.

Перший стиль поведінки ми називаємо агресивним. З агресивністю у різних її варіаціях ми зустрічаємось щоденно. Вона виявляється як зверхність, гнів, демонстративність, ревнощі, заздрість, ненависть тощо.

Агресивна поведінка має тенденцію переростати у пасивно-покірливу (другий стиль), якщо виявляється, що супротивник психічно або фізично сильніший. При такому стилі спілкування людина всю агресію спрямовує на себе. Це може призводити до різних захворювань.

Психологічним поясненням обох цих стилів є негативна думка про себе, постійний страх, що тебе ніхто не любить, людина не впевнена у своїх силах. Тому вона самостверджується за рахунок інших, принижує їх, або принижується сама.

Третій стиль поведінки називається асертивним, або впевнено-гідним. Асертивна поведінка означає щире та рішуче вираження своїх почуттів, прав, думок та прагнень з повагою до прагнень та думок іншого.

Асертивна поведінка на відміну від агресивної передбачає, що людина захищає свої права і не претендує на порушення прав іншої людини.

Адекватний стиль поведінки під час спілкування зумовлений вмінням активно слухати співрозмовників. Активне слухання починається з бажання вислухати і допомогти, з бажання зрозуміти і прийняти те, що людина переживає в даний момент. Коли чуєш відверті зізнання іншого, починаєш розуміти ситуацію з його точки зору.

Важливим моментом у міжособистісних стосунках є вираження почуттів. У процесі спілкування симпатію можна виразити не лише словами (вербально), але й інтонацією голосу, виразом обличчя, позою, жестами, мімікою, зоровим контактом, дотиком (невербально). Часом саме у «невербаліці» прихований щирий зміст того, що нам кажуть. Уміння «зчитувати» невербальну інформацію дає змогу повніше і правильніше сприймати пропоновану нам інформацію.

Ефективні способи спілкування дають можливість формувати позитивні взаємостосунки, правильно висловлювати свої думки і почуття, адекватно сприймати оточуючих.

Стебівка Г.С.
шкільний психолог








Як виховати впевнену в собі дитину


Кінцева мета всіх батьків полягає в тому, щоби підготувати дітей до виживання й досягнення успіху в цьому світі. Усі цінності та знання, які прищеплюються дитині, у довгостроковій перспективі стануть її життєвим набутком. Але головна якість, яку дитина повинна розвинути в собі, щоби потім уміло скористатися здобутим, – це впевненість. Розвивати її необхідно всіма доступними способами.

Далі наводяться десять порад, які за рахунок своєї легкості і простоти допоможуть розвинути впевненість у дитини вже в ранньому віці – так, щоб з роками ця якість лише зміцнювалась і вдосконалювалась.

Визначте переваги й недоліки. Хочете знати, як розвинути в дитини впевненість у собі? У першу чергу визначте її сильні і, що більш важливо, слабкі сторони. Заохочуйте дитину розвивати сильні якості. Можливо, її варто записати у відповідний гурток чи спортивну секцію. При цьому важливо не перевантажувати дитину!

Мотивуйте на розвиток слабких сторін. Якщо ваша дитина не дуже добре вчиться, але при цьому хороший спортсмен, намагайтесь не перешкоджати її заняттям спортом. Ви повинні переконати її в тому, що вона може досягти успіху в навчанні так, як і у спорті. Це допоможе їй набути впевненість у своїх можливостях і мотивуватиме працювати над собою.

Уникайте надмірних обмежень. Нехай ваша дитина вільно займається тим, що їй подобається, гра це чи додаткове навчальне заняття. Це розвине в неї почуття незалежності та впевненості у свободі вибору. З часом вона стане впевнено приймати рішення й розуміти, що для неї добре, а що погано.

Дозвольте їй вільно експериментувати. Ваша дитина повинна вільно все пробувати і вчитись на своїх помилках; дуже важливо навчитися вставати незалежно від того, скільки разів упав! Нехай дитина спочатку разом з вами спробує що-небудь нове, наприклад, приготування їжі або катання на велосипеді, а потім дозвольте їй зробити це самостійно. Ваша присутність і підтримка додадуть дитині впевненості у собі.

Не чиніть надмірного тиску. Дослідження показують, що основна причина низької самооцінки й невпевненості в собі молодих людей пов'язана з надмірним тиском на них батьків. Не нав'язуйте вашу ідеологію; поважайте вибір дитини. Як батько ви завжди можете сказати їй, що добре, а що погано, але краще, звичайно, дозволити дитині самій вибрати те, що буде добре для неї.

Розвивайте навички спілкування. Вважається, що в сучасному світі людина з хорошими навичками спілкування більш успішна. Допоможіть дитині розвинути навички ораторського мистецтва й подолати страх перед публічними виступами, запишіть її в театральний або акторський гурток. Такі заходи, як театральна вистава, ви можете організовувати також у себе вдома, запросивши друзів своєї дитини.

Припиніть порівнювати дитину з іншими дітьми, почніть поважати її. Ніколи не порівнюйте старання й досягнення вашої дитини з аналогічними проявами інших дітей, братів чи сестер. Уникайте заяв типу: «Він забив більше голів, ніж ти», «Твій брат увійшов у когорту кращих», «Твій близький друг такий хороший спортсмен, а ти не любиш спорт», «Чому ти не береш приклад з товариша?» й т. п. Цінуйте те, що ваша дитина зробила, й те, на що вона здатна. Так ви станете ближче до неї.

Будьте з дитиною до кінця. Обов'язок батьків – ніколи не зупинятись на півдорозі. Учіть дитину завжди закінчувати розпочату справу. Це прищепить їй смак до виконання завдань, почуття відповідальності та впевненість у собі. Будьте з дитиною до кінця в усьому та завжди підтримуйте її як емоційно, так і практично.

Вірте у свою дитину. Дитині важливо дати зрозуміти, що ви будете з нею до кінця в будь-якій ситуації. Адже якщо вона буде впевнена у вашій підтримці, то стане досліджувати щось нове, не боячись зазнати невдачу. Це прищепить їй відчуття сміливості та безстрашності.

Поставте дитину на шлях духовності. Коли дитина зазнає невдачу, нагадування про «Вищу силу» може допомогти їй отримати внутрішню мотивацію. Нехай дитина повірить, що при будь-якому варіанті розвитку подій Всевишній дивиться на неї та направляє. При цьому роз'ясніть їй значення прислів'я «На Бога надійся, а сам не дрімай».

Виховання в дитини почуття відповідальності та впевненості в собі – безперервний і тривалий процес. При цьому величезна радість спостерігати, як дитина росте! Головне завдання батьків полягає в тому, щоб допомогти їй вирости впевненою в собі людиною. Успіхів вам у нелегкій справі виховання!


Матеріали сайту
http://childdevelop.com.ua/articles/upbring/340/


Copyright MyCorp © 2018