Головна | Вхід | Реєстрація Ви увійшли як "Гость"

Дрогобицька спеціалізована школа №2. Натисніть зображення для короткого інфо

Неділя, 18.11.2018 

Дрогобицька спеціалізована школа І-ІІІ ступенів №2 

Дрогобицька спеціалізована школа №2
УВАГА!
Авторизація
Мова сторінки
Пошук по сайту
Календар
«  Грудень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Статистика
Locations of visitors to this page


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Лічильник
Зареєстровано на сторінці
Всього: 195
Нових за місяць: 2
Нових за тиждень: 0
З них
Адміністраторів: 2
Звичайних користувачів: 193
З них
Хлопців: 94
Дівчат: 101


Головна » 2017 » Грудень » 1 » Інтерв’ю Марії Андрійович, Клуб творчого розвитку дитини «Мудрагелик»
11:04
Інтерв’ю Марії Андрійович, Клуб творчого розвитку дитини «Мудрагелик»

Знайомтесь: Ольга Чайківська

Школа має повернути собі почесну місію – дарувати дитині радість.

Пані Ольга Чайківська вчитель-методист початкових класів Дрогобицької середньої спеціалізованої школи з поглибленим вивченням німецької мови І-ІІІ ступенів №2. Учитель-тренер проекту Нова українська школа. Ця відважна жінка вже багато років докладає зусиль, щоб її маленькі учні здобували освіту по-європейськи, були вільними і відкритими людьми. З наступного року початкова школа в Україні, згідно освітньої реформи, працюватиме за новими законами. Дрогобицька школа №2 ввійшла у сотню шкіл нашої країни, яку залучили до проведення освітнього експерименту. Ольга Федорівна проводить тренінги для вчителів початкових класів, їздить в Європу переймати досвід, обізнана в освітніх новаторствах. Проте вважає, що найбільші цінності в дитині закладають батьки і вчителі. Про свою роботу з родинами пані Ольга ділиться з нами.

З.п. Чи підтримують ваші ідеї батьки, що є бажаним для них у співпраці зі школою?

Ч.О. Коли я розповідаю про свій досвід роботи з батьками, то більшість здивована. Він справді дуже позитивний. Батьки відкриті до спілкування, до нових цікавих ідей. Без батьків навчання немає, так само як і без дітей. Існує трикутник: вчитель-батьки-діти. У мене багато батьків проводять уроки. У нас є тематичні завдання, коли на вихідні дорослі разом з дітками досліджують воду або ґрунт і потім складають творчий звіт тієї роботи – фотографії, малюнки, описи. Тоді ми організовуємо виставку, що триває кілька днів. У моєму 3 класі ми запровадили ідею з авторським кріслом. Коли дитинка має бажання про щось розповісти,вона записується, і ми усім класом її уважно слухаємо. Для кожного з учнів такий виступ – це честь, і вони дуже горді з того. Взаємодія з батьками відбувається щодня, оскільки вони прагнуть, щоб їхнім дітям було цікаво. Дорослі не бояться заходити, поцікавитись навчанням дитини, запропонувати свою допомогу чи нову ідею, організувати екскурсію. Іноді такої ініціативи буває забагато, тоді доводиться скеровувати її у правильне русло.

Я постійно розповідаю батькам про свій іноземний досвід. Коли буваю за кордоном і бачу інше ставлення батьків до дітей. Для них головне – їх самопочуття, настрій, здоров’я, їхнє бажання ходити до школи. Коли дитина приходить додому , ніхто відразу не питає : «Що ти вчила у школі, яка оцінка, а як ти написала контрольну роботу?». У кожній школі діє статут, де прописані різні права і обов’язки членів школи. І якщо виникають нестандартні ситуації, пов’язані з конкретною дитиною, то ніхто не робить з цього галасу. Приміром, батькам кажуть,що ваша дитина не встигає у навчанні, її потрібно залишити на повторний курс. Це розцінюється зовсім інакше, аніж у нас. Батьки не панікують, бо більше переживають за саму дитину, аби її не травмувати, не порушувати емоційний стан, не перетворювати її знання на хаос, а перебування у школі на суцільний стрес. Вони бережуть свою дитину. Уявіть себе вчителем, який каже нашим батькам, що залишає дитину на повторний рік. Окрім здивування, страху і обурення, ви нічого не почуєте.

Мені б хотілося вкотре донести думку про те, що нова генерація батьків вийшла за рамки нікому не потрібних соціальних штампів і стереотипів. Навчилася любити своїх дітей, зайвий раз не дорікати, не ображати і не звинувачувати, навіть якщо дитина зробила щось не так, чи подумала інакше, чи сказала комусь свою думку уголос. Сила вільних дітей у тому, що вони нарівні з дорослими. І коли я у чомусь не права, то прошу у них вибачення. Якщо виникає ситуація, що вчитель підвищує голос, значить він розписується у своєму безсиллі перед дітьми. Наприклад, Івасику не вдається прочитати слово чи речення - він має для цього 4 роки аби навчитися читати. Так, він не Марічка, яка може вивчити три нові літери за день. З цього не варто робити трагедію. У кінці кожної чверті є тиждень, коли вчитель має допомогти тим, хто відстає.

З.п. Які нововведення змінять підхід до навчання?

Згідно проекту Нової української школи учителям дали багато свободи в їхній роботі. Вони самі складають навчальний план. Двадцять відсотків навчального матеріалу можуть змінювати на свій розсуд. Коли я, як тренер, проводила курси для вчителів початкових класів, мене запитували: «А як це буде?»- усі бояться свободи. Є рудимент «совка» , коли більшість сподівається на вже готове. Для прикладу, новий предмет «Я досліджую світ», що об’єднує багато предметів, з інтеграцією теми. Скажімо, діти вивчають воду на українській, математиці, природознавстві та іноземній. Це дає змогу закріпити тему і систематизувати знання, чого не було у радянській школі. Там був хаос. Кожен предмет - інша тема. Дитина виходила після занять з «квадратною» головою. Мета сучасної школи – подавати знання легко і виважено. Є діти, які скрізь бувають,комунікабельні, але не встигають з навчанням. Є діти які не відвідують гуртки, але гарно вчаться. Є ті, хто нікуди не ходить, вони погано вчаться, вони ліниві. Одного разу на моє запитання: «Чим ви будете займатися на канікулах?»,- хлопчик з дуже благополучної сім’ї відповів,- «Я буду дивитися у вікно, і так буду сумувати». Дітям нудно вдома. І це відповідальність батьків. Зараз дуже багато можливостей розвивати дитину. У кожної дитини безліч талантів. Потрібно просто їх відшукати – чи вона хоче бути музикантом чи спортсменом, філологом чи лікарем, розвивати її в кількох напрямках. Аби вона підходячи до вибору професії – 10-11 клас, вже розуміла, ким хоче стати. Іноземні педагоги дивуються тому, що наші діти володіють широкими знаннями. Проте, ще більше здивовані їхній безпорадності у звичайному житті. Вони не адаптовані до соціуму, не вміють постояти за себе, відвоювати свої права, переконати у доцільності власної думки. За кордоном школярі мають набагато менше знань, але вже з 4-ох років вони добре знають свої права. Розвиток дитини такий, що вона в юному віці розмовляє як доросла. Їй не кажуть: «Закрий рот, бо я розмовляю з Марією Іванівною». Дитина не дасть себе образити, почуває себе дуже впевнено. Це мене вражає найбільше.

З.п. Що є головним у школі на вашу думку?

Головним у школі є любов. Особливо в початковій школі я би надала перевагу учителю, який любить дітей, який має до них толерантне ставлення,який намагається їх зрозуміти і підтримати. На противагу всезнаючому педагогу, який володіє численними методиками і має безліч навичок чи нагород, але не докладає зусиль аби стати ближчим до дитини. І звичайно, вчитель має бути зразком в усьому. Дитина більше наслідує приклад ,аніж слова. Можна говорити красиво, а робити погані вчинки. Можна вчити милосердю на прикладі,залучаючи до цього дитину. Не потрібно чекати свята Миколая аби віднести сніданок одинокій жінці. Оце називається любити ближнього і любити свою країну. Необхідно пам’ятати про те, що дитина не готується до життя, а проживає його зараз, у цей момент. Тому кожна мить для неї важлива і може вплинути на її майбутнє життя. А щодо школи, то вона має приносити дитині радість. Школа обов’язково має повернути собі цю почесну місію.

Переглядів: 190 | Додав: Вчитель | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2018